20 авг. 2012 г.


ЯВОРИНА – 2012

На початку сходження
Спортивно-патріотичний табір
      Традиційно в середині липня українці з’їжджаються на Яворину зі всіх куточків української землі, щоб вшанувати безстрашних героїв. Тут, далекого 1946 року, у повстанській криївці на горі Яворині загинув крайовий провідник ОУН Ярослав Мельник (на псевдо Роберт), його дружина Антоніна та семеро їхніх побратимів. Вони до останнього патрона відстрілювались від енкаведистів, але сили були занадто нерівні…
На вершині гори Яворина
Гірськими стежками
      13-15 липня делегація Миронівської «Свободи» вже вдруге брала активну участь у роботі Всеукраїнського спортивно-патріотичного табору «Яворина», що проводиться в урочищі Розтоки біля села Липа Долинського району на Івано-Франківщині. Урочище в ці дні перетворюється на одне велелюдне і гомінке поле, куди їдуть цілими гуртами родинами.
      Найголовніше дійство на Яворині – сходження повстанськими стежками до відновленого бункера Роберта. Цю дорогу вважають своєрідною прощею, хресною ходою, адже до самого бункера треба йти гірськими стежками майже 12 км. Для непідготовлених це є своєрідним випробуванням.
У відновленому бункері
Призери змагань команда Київщини
      У відновленій криївці Роберта на столі у ці дні горить свічка. Далекого 1946-го криївка була дуже добре замаскована, і тільки через зраду енкаведисти зуміли її виявити. Кілька днів поспіль солдати нишпорили лісами, але безуспішно. Та випав невеликий сніг, і під криївкою бункера він почав швидко танути. Це і помітили вороги…
Депутат Миронівської райради
Василенко І.В. під час нагородження
      По обіді у свободівському таборі відбувся відкритий волейбольний турнір. Цього року до участі в змаганнях зголосилося 23 команди. До команди Київщини, як минулорічних переможців, була особлива увага. Кожна гра вимагала неабиякої мобілізації як учасників, так і групи підтримки. І тільки у фіналі наша команда у принциповому протистоянні поступилася представникам Львівщини. Третє місце виборола команда Івано-Франківщини.
Нічна варта
      Увечері, після урочистої частини та нагородження переможців, відбувся традиційний фестиваль патріотичної пісні «Повстанська варта», що продовжувався до самого ранку.
      Виступаючи перед учасниками фестивалю Олег Тягнибок сказав: «Ми пам’ятаємо тих, хто боровся за Україну, хто поклав своє життя та молодість, щоби ми могли жити в Українській державі. Правда, на 21-му році Незалежності наша держава ще не наповнена справжнім українським змістом. Ми приїжджаємо щороку сюди, щоб набратися сили і патріотичного духу, який дуже потрібен нам у боротьбі за українську Україну».
      Крокуючи повстанськими стежками мальовничого Карпатського краю, вшановуючи пам’ять борців за незалежність України, - говорить О.Даниленко, - ми відточуємо силу свого духу. Всі отримали потужний заряд енергії, якого нам має стати на період напруженої політичної боротьби. В усіх залишилось бажання кристалізувати чистоту своїх прагнень джерельною Карпатською водою і наступного року відвідати захід знову».

22 июл. 2012 г.


У нас в гостях сатирик ЄВГЕН ДУДАР
ДО БАТЬКА. І МОЛИТВА, І СПОВІДЬ.

      «Отче наш, праведний Тарасе. Наша слава і совість Ти наша. Вже вільно українствуємо. Вже гопакуємо у Незалежній державі. Вже від молдаванина до фіна, слава Богу, - репнуло. Правда, фінові поталанило ще на «зарє». А от бідний молдаванин досі не може виборсатися із рук «освободітєля». Та й нам, Батьку, нелегко. На шляхах довгої і тернистої історії ми розгубили лицарів ми розгубили лицарів, натомість рабів наплодили, що звикли скниліти в пропліснявілому імперському хліві. Облизуватися, коли їм плюють у вічі. І цілувати руку, яка їм сучить дулю. Їх душить чисте повітря свободи. І вони знов прагнуть тухлятини московського Кремля. Раб, Батьку, є раб. Та маємо рабів усякого гатунку. Від свинопаса до академіка. І раб з головою свинопаса не такий страшний, як раб-академік. Бо раб-свинопас такого свинства не накоїть. Та позоставимо, Батьку,  рабів на осуд нащадкам їхнім. Кинемо оком на бунтарів наших. Вони у нас  як багатократерні вулкани – ніколи не знаєш, в який бік бабахне. А потім булькають самі в собі. Витрачають на те булькання силу, енергію… Отак гріхопадаємо потрохи, ще не встигнувши стати праведниками. Вряди-годи киваємо на якийсь святий, нібито небесний, народ, а правду у вічі тому народові і самі собі сказати не сміємо. Що ти, народе, не такий уже й святий. І не такий уже й небесний. Що ти виплоджуєш зі свого лона отих поганців, які у найскрутнішу годину зрікаються тебе. Які готові будь-якому зайді продати свою шкіру. Аби не називатися твоїм іменем. Які готові вивчити і мавп’ячу мову, аби не говорити твоєю. Які топчуть твою історію, твою культуру, твою пам’ять, аби не нагадувало їм, з якого ти походиш коріння…
      Сам називаєш їх манкуртами, безбатченками, безрідними іванами. Сам терпиш їх на своїй шиї, годуєш, лелієш. Воювати найстрашнішого ворога не страшно – страшно визволяти раба. Отого ницого холуя, який не хоче волі. Бо завтра він стане твоїм найзапеклішим ворогом. Як проклятий Каїн вдарить у спину. Та коли ж ти, народе, стонадцять разів навчений отими каїнами, перестанеш бути таким довірливим і таким байдужим до своєї долі?! Молюся, Батьку, до тебе. І молюся до Господа всемогутнього. Молюся до всіх природних і надприродних сил: дайте моєму народові гідності і самоповаги. Бо поважати інших ми вміємо так ревно і запопадливо, що в тій запопадливості губимо свою честь і достоїнство. Дайте моєму народові у своїй господі відчути себе господарем. Бо той вічний наймит, що живе в ньому, остаточно споганить долю і погубить волю.
      Знешпошліть якогось убивчого фундіциду на погань всяку, що обсіла нашу землю. Знеспошліть величезну ковбасу тому, хто постійно ниє за старою імперською ковбасою. Але таку величезну, щоб почав їсти сьогодні, а закінчив аж у царстві небесному.
      І царство комунізму неспошліть тим, хто постійно за ним тужить. На окремо взятому острові, добряче обгородженому колючим дротом, щоб не дай, Боже, не постраждало від дурного «вліянія Запада». Зниспошліть цілющого прозріваємого духу тим, хто його втратив. Прозріння тим, хто ще може прозріти. І громадського позову тим, хто ще остаточно не оглух серцем. Бо Україна, як збещещена москалем покритка. Зі своїм дитям – народом на своїй землі. Терпить голод і холод, наругу і кпини. А лицарі, яким належить її обороняти, ніяк не можуть домовитися, кому з них пищалі нести. А кому козацтво вести. Зниспошли, Отче наш, праведний Тарасе, на землю нашу справжніх лицарів. Зниспошли!
      Будьте цими лицарями!» 

Тетяна Чорновол.  Українська правда.
Триста спартанців Українського Дому

      Завдяки кільком сотням відчайдухів, які вистояли під Українським Домом, мовний злочинопроект не був підписаний.
Перші секунди штурму "Беркутом" Українського Дому
      Пишу про першу ніч протесту опозиції біля Українського дому та вранішній зрив прес-конференції Януковича. Адже я впевнена, це історичний момент.
      Хтось може покепкує: ну, не пустила опозиція Януковича на прес-конференцію. Знайшли героїв? Купка дрібних хуліганів...". Ні, та ще раз ні! Це прекрасна акція, і хоч маленька, але достойна перемога. Президенту країни, який разом зі своєю більшістю в Парламенті шулерським методом (як на катрані в грі в наперстки) провів такий болючий для українців "закон про мови", було продемонстровано, що в цій країні є люди, які готові на опір. Під Українським Домом ці люди довели, що вони готові кістьми лягти, але попередити Президента, що не слід топтати їх національну гідність. Їх була лише купка? Так! Але в нинішніх умовах це вже – успіх. Бо нині клан Януковича захоплено грабує все направо та на ліво. Люди байдужі, і не виходять протестувати, вважаючи, що за них це повинні робити інші. А де взяти цих "інших"?!
      На щастя, 4-5 липня під Українським Домом зійшлися ці "інші". І це вже перемога!
Стоїмо!
      А тепер поясню детальніше, що я маю на увазі.
      Коли люди ввечері 4 липня почали збирати під Народним Домом, вони знали на що йдуть. Вони знали, що Віктор Янукович не потерпить їх протесту під приміщенням, де він збирався бути вранці на прес-конференції. Адже Віктору Федоровичу притаманна така риса, як маніакальна переляканість. Він ніколи не прийде на публічну подію, якщо периметр навколо не оточений Беркутом, а далі народом з гаслами "Янукович наш пупсік", а далі знову кільцем Беркуту. Щоб ближче, ніж за кілометр, ніхто з чужих не підійшов.
      Знову ж таки, не їхати на анонсовану подію для Віктора Федоровича не "по-панятіям" і вияв слабкості. Отож люди, які збиралися під Українським домом, знали, що їх будуть "зносити". Зносити жорстоко і криваво, але вони "підтягувалися" під Народний Дім.

Газова атака
      Перша сутичка з "Беркутом" ввечері продемонструвала, що тут небезпечно. "Беркут" тоді відступив, бо силовики вдарили малим ресурсом, не очікуючи таке завзяття опозиціонерів. Але народ знав, що "Беркут" повернеться знову і з новими силами. Подальший хід подій показав, що так і буде – опівночі всі підступи до Українського Дому були вщерть заповнені "Беркутом". Шеренги бійців стояли не лише обабіч колишнього музею Леніна, а також вище в парку, в підземних переходах, на майданчику біля греко-католицької церкви. Їх була сила-силенна, але захисники мови були налаштовані рішуче, на супротив.
      Перебиралися різні варіанти, як вистояти. Було прийняте рішення – коли піде "Беркут", стати в лави навпроти парадного входу, і так плече до плеча стояти і не рушати з місця. Просто стояти. Одночасно просте і складне завдання!
      І кожною нічною годиною нас ставало все менше. Під самий ранок може лише... 300 сміливців. Але це невелика кількість готова була стояти до кінця.
І було дивно, чому Беркут не б'є. Таку купку знести елементарно. Та й люди вже втомилися – важко всю ніч налаштовувати себе на те, що тебе будуть вбивати, а ти повинен вистояти.
      Ми знали, що "Беркут", який всю ніч протримали в підземних переходах під Європейською площею, не має жодних сентиментів.
      Під ранок таке напруження надзвичайно всіх втомило. Люди знали, що штурм обов'язково буде, але чекати вже не мали терпцю. Тому, коли близько восьмої біля Європейської площі закружляли нові автобуси з Беркутом, опозиціонери це зустріли ледь чи не з захватом. "Скільки же їх! Поважають нас!!!", – чулися захоплені вигуки. Всі ж розуміли, що скоро почнеться.
      Хоча, відверто кажучи, було досить моторошно. Автор колись в 2001 році на власному досвіді переконався, що таке "Беркут", якому даний наказ калічити. Це коли ти лежиш на асфальті, а троє тебе завзято місять ногами, не оминаючи голову. Це коли думаєш, що кінець. А тут все до цього йшло.
      Але атака знову затримувалась. Це зіграло на руку опозиції – зранку до Українського Дому "підтягнулися" нові люди. Тому, коли нарешті пішов наказ штурмувати, Беркут зустрів відчайдушній опір кількох тисяч людей. В першій лінії силовиків зустріли депутати і лідери опозиції. Але вистояли в першу чергу завдяки хлопцям зі "Свободи", які зайняли найважчу, найнебезпечнішу ділянку біля скляного фасаду Українського дому. Там було досить страшно, адже скло не витримало – тріснуло почало сипатися гострими шматками. Потім пішла газова атака, але захисники мови встояли і навіть зуміли, зрештою, відтиснути "Беркут" на кілька кроків назад.
      Так "Беркут" і не зумів взяти Український дім в кільце. Зупинився. А через деякий час відступив. Сталося неймовірне – вистояли! Люди змогли дати опір і показати, що вони є і треба з ними рахуватися. Це була маленька, але перемога!
      Чому "Беркуту" не був даний наказ калічити людей? Можливо тому, що під Українським Домом якраз зібралися люди, що були готові на все. Якби був наказ калічити, люди однаково б стояли й пролилася б кров. А це геть негарно виглядало б в західному світі.
      Ми протистояли не "Беркуту", не цим хлопцям в шоломах, ми протистояли системі, шулерству та захищали свою національну гідність. Нажаль, саме "Беркут" був в той момент знаряддям в руках нинішньої бандитської влади. Тому доводилося демонструвати свою готовність до опору саме "Беркуту", хоча хотілось би бачити на місці хлопців в шоломах особисто Януковича, Калашнікова, Колісніченка та інших. Але нажаль вони послали прикривати свої злочинні дії "силовиків". Тому довелося "тренувати" "Беркут", якій навіть теоретично не міг особливо постраждати від дій простих неозброєних людей.
      Зате акція опозиції під Народним домом продемонструвала, що в країні вже є люди, які готові стояти до останнього. Є триста спартанців, яким не страшно каліцтво та в'язниця. А це означає, що у країни є шанс вибратися з під опіки бандитського клану. Ми будемо збиратися по триста людей, але готових на все. По три тисячі, але готових на все. Ми не відступимо. Тому нас з часом ставатиме більше. А якщо навіть нас знищать, це розбудить країну. Акція під Українським домом показала, що Майдан буде! Сподіваюсь, це зрозуміли і на Банковій, і зараз хоча б притримають коней і не будуть настільки нахабно ламати економіку країни, а також національну гідність українців.
      Принаймні, вже очевидно, що це дійшло до спікера Литвина. Проблема підписання мовного злочинопроекту цьому – підтвердження.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/4ff6cbad027e9/

  
На початку позував
ще в капелюсі
      Прокоментувати події, описані Тетяною Чорновол, ми попросили їх безпосереднього учасника Олександра Даниленка, голову Миронівської РО ВО «Свобода».
      - Що тут коментувати?. Що вистояли «в першу чергу завдяки хлопцям зі «Свободи»? То в цьому немає нічого дивного. Наша позиція чітка і зрозуміла. Вона є незаперечною істиною – Україна – Українська Земля і Держава – це дарований пращурами і Богом Український Дім. Наші погляди ідеологічні, а сила духу формується на історичній спадщині холодноярських отаманів, героїв Крут та провідників УПА, які боролися в безнадійній ситуації за незалежність України.
Нічна варта.
Втратив капелюва, натомість освятив прапор
      Тетяна права – ми знали на що йдемо, й були готові до всього. А те, що «Беркуту» не дали наказ калічити людей, то, мабуть тому, що Януковича не приваблює міжнародна ізоляція, та й вибори на носі. Всетаки мирна акція протесту була повністю законною. Дехто з учасників спротиву говорив про те, що і спецпризначенці в більшості не готові захищати інтереси «межигірського хряка та його сім’ї» ціною людської крові та під прицілом сотні телекамер, в тому числі й зарубіжних. Влада то змінюється і за все треба відповідати. А ця, бандитська, вже дістала кожного, неможливо жити через «покращення». Наша боротьба не завершується, наша боротьба тільки розпочинається.

21 июл. 2012 г.


«РЕГІОНАЛЬНА» БАЙДУЖІСТЬ ДО ДЕРЖАВНОЇ АБО
«ХОХЛЯЦЬКИЙ ІНСТИНКТ»

Деякі нотатки із сесії Миронівської районної ради
      «Трагічна мово, вже тобі труну
Не тільки вороги, а й власні діти тешуть»…

      «Регіональним» депутатам Миронівської районної ради нема ніякого діля до гірких слів Ліни Костенко. Тринадцята сесія засвідчила, що провладним обранцям, яких народ влучно назвав «янучарами», байдуже те, що цинічно й нахабно, як бульдозером – монотонно, вигортається владою все українське з української душі.
      В зв’язку з останніми подіями у Верховній Раді до Миронівської районної ради були направлені депутатський запит депутатів від “Фронту змін» Кириченка В.В., Сядренка О.В., Тимчук Р.О. та заява депутата від ВО «Свобода» Даниленка О.Ю. (підкріплена підписами більше трьох сотень жителів Миронівського району) «Про звернення до Верховної Ради України щодо зняття з розгляду проекту Закону України «Про засади державної мовної політики» № 9073.
      Як свідчить протокол спільного засідання президії районної ради та постійних комісій (присутні 17 депутатів) від 20 червня, заперечень по внесенню даного питання до повістки денної та розгляду його на сесії не було.
"Спритко" і "Гарнюня"
      Однак, з самого початку пленарного засідання сесії районної ради (22 червня) стало зрозуміло, що з депутатами провладної більшості була проведена відповідна робота. Головуючий на сесії, заступник голови районної ради Лінський М.В., як «спритний наперсточник», повторно ставить на голосування питання про внесення депутатського запиту та заяви «Про звернення до Верховної Ради України щодо зняття з розгляду проекту Закону України «Про засади державної мовної політики»  до порядку денного сесії. І тут, під пильним оком «смотрящої» (так прийнято називати у партії влади керівників регіонів) Усик В.С., у свідомості депутатів-регіоналів відбуваються контраверсійні процеси. Вони вже, як зазомбовані, голосують «проти» включення даного питання до порядку денного, навіть не давши змоги сказати слова депутатам, які його подавали. Хто ж підняв руку «проти»? Згідно з протоколом, це Усик В.С., Горкуша О.П., Бубнов О.В, Лінський М.В., Шульський В.П., Бесараб О.М., Чепурний О.В., Коваленко І.А., Гарбуз М.Ю., Закрева Г.Я., Бондаренко Л.Г., Жукотанський О.В., Крохмаль І.М., Свистуленко П.П., Гніденко М.М., Бажан В.А., Коноплястий П.В., Катрошенко О.І., Кущ О.М., Одинокий О.М., Воробієвський В.В., Джигир П.В.
      Два депутати в знак протесту відразу після такого голосування покинули залу засідань. Їх, як і мене, зовсім не здивував такий результат. Та сидіти далі з людьми із чітко вираженим хохляцьким інстинктом вже не було змоги.
      Перепоною критичного мислення стає невігластво. Згаданий антиукраїнський закон дає можливість жити в державі й не знати її державної мови навіть тим, кому це треба згідно із законодавством та їхнім службовим становищем. Так от, не не спілкуватись мовою країни проживання можна в трьох випадках: 1) якщо ти гість, 2) найманець або 3) окупант. Ви депутати обрані народом. Обстоюючи названий законопроект, який же народ ви представляєте? Громаду якого району? І хай кожний сам визначить для себе одну з трьох названих категорій.

      А.Щербина, помічник депутата районної ради, заступник голови Миронівської районної організації ВО «Свобода». 

11 июн. 2012 г.


З А Х И С Т И    У К Р А Ї Н С Ь К У    М О В У

З В Е Р Н Е Н Н Я
ОПОЗИЦІЙНИХ СИЛ МИРОНІВЩИНИ ДО ЖИТЕЛІВ РАЙОНУ

      Україна як держава і український народ у небезпеці!
      Керівництво держави, де переважають сьогоднішні яничари, перевертні, для яких сама згадка про всяке національне є катастрофою, затіяли авантюру щодо знищення української мови, української історії, а в перспективі – знищення української державності та викорінення усього українського.
      Законопроект про впровадження двомовності в Україні є авантюрою і прагненням влади приховати свої власні помилки і прорахунки у внутрішній і зовнішній політиці, внести смуту та руїну в державі.
      Українська держава повинна мати єдину державну мову – українську. Якщо це комусь не подобається – світ відкритий.
      Запровадження другої державної мови – це злочин проти України, злочин проти нації.
      Це злочин проти історії і проти народу. Ми повинні захистити свою мову. А з нею і свою Українську державу і Український народ. Ми закликаємо Вас, шановні жителі Миронівщини, стати на захист української мови, української історії і культури.
      Вчора вони вкрали у нас владу, сьогодні вони вкрадуть у нас нашу мову, завтра – вони продадуть державу і розміняють її на свої привілеї. Не спіть, прокидайтеся!
      Україна кличе! Слава Україні!

Об’єднана опозиція “За Батьківщину»,

ВО «Свобода»

                    УКРАЇНСЬКИМ ЯНИЧАРАМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
(ТА ЩЕ ДЕЯКИМ «НАРОДНИМ ДЕПУТАТАМ», ЯКІ «ЗА ШМАТ  ГНИЛОЇ КОВБАСИ» ГОТОВІ НЕ ТЕ ЩО РУКИ – ДУПИ КРЕМЛІВСЬКИМ ВОЖДЯМ ЦІЛУВАТИ)

Я б так хотів, щоб москалі прийшли
і наших яничарів научили
любить їх родіну… Щоб з них тягнули жили,
як з мого діда в 37-ім. Злим,
хижим поглядом обмацали дружин,
а потім згвалтували перед ними ж…
І щоб москалик з яничаром так здруживсь –
 все виніс з хати до останньої зернини.
І хату підпалив з його дітьми,
а москвофіла ще й заставив танцювати…
А буде нити, то щоб кров’ю вмив:
«Любі, бл…, родіну, хохол проклятий!»
Учи, москалику, учи, якщо за триста літ
не научились, не збагнули – хто ти…
Азійський варвар із гнилих боліт
хай знову вчить цю доморощену бидлоту.
А там, дивись, ватаги яничар
підуть у ніч, як ті страшні примари.
І заволають: Кари, кари, кари!
Героям слава! Хай живе Холодний Яр!
                                                      Л.Даценко

ВІКОПОМНЕ                              ГЕРОЯМ  СЛАВА!

      27 ТРАВНЯ ПРЕДСТАВНИКИ МИРОНІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВО «СВОБОДА» ВЗЯЛИ УЧАСТЬ В УРОЧИСТИХ ЗАХОДАХ, ПРИСВ’ЯЧЕНИХ 364-ІЙ РІЧНИЦІ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ ПІД КОРСУНЕМ
      Гомоніла Україна,
      Довго гомоніла,
      Довго, довго кров степами
      Текла-червоніла.
      І день, і ніч гвалт, гармати;
      Сумно, страшно,
      А згадаєш –
      Серце усміхнеться.
                                 Т.Шевченко

      Є місця на землі, де час від часу йдуть бойовища. Вони ніби зачаровані і притягують людей позносити свої та чужі голови. Таким місцем в Україні є Корсунь. Ще за часів Козаччини тут відбулися чотири великих битви, які так чи інакше визначили долю наших предків і впливали на історію України.
      Першою відомою битвою є повстання корсунців проти шляхти 1605 року. Вони розбили поляків і кілька років не визнавали влади Речі Посполитої. Це дало поштовх до масового покозачення поспільства.
      Тут 4 квітня 1630 року Тарас Трясило розбив польських поневолювачів.
      Як став місяць серед неба,
      Ревнула гармата;
      Прокинулись ляшки-панки,
      Нікуди втікати!
      Прокинулись ляшки-панки,
      Та й не повставали:
      Зійшло сонці – ляшки-панки
      Покотом лежали
      А через сім років це зробив гетьман нереєстрових козаків Павло Бут (Павлюк) і корсуньці стали основною силою руху за права людності та волю краю.
      Найбойовитішою і, мабуть, таки неперевершеною за військовою майстерністю була битва 16 травня (за ст. ст.) 1648 року у Гороховій Долині коло Корсуня (тепер Виграїв). Основними полководцями в ній були Богдан Хмельницький із Суботова та Максим Кривоніс із Вільшаної. За чотири години добірне польське військо було розбите вщент: 500 чоловік вбито і дев’ять тисяч забрано в полон. Серед них 800 старшин різного рангу. Ця битва стала поворотною для долі України. Оскільки польські гетьмани й ознаки їхньої влади були захоплені козаками, вони обрали гетьманом України Богдана Хмельницького. Почалася розбудова держави, створено 16 полків (своєрідні області).
      Битва під Корсунем унікальна ще й тим, що втрати козаків були найменшими – 70 убитих і 95 поранених.
      27 травня в селі Виграїв проходили урочистості, присвячені цій вікопомній битві. Сюди прибули представники Міжнародної асоціації «Козацтво», Всеукраїнського об’єднання “Свобода» та духовенства. Від імені сучасного козацтва учасників заходу вітали почесний Верховний отаман, генерал козацтва України Конечний О.М., Головний отаман Черкаського краєвого козацького товариства ім. І.Золотаренка, генерал-полковник Милокост В.І. та його перший заступник, генерал-лейтенант Волков М.К. Вони подякували корсунським свободівцям за впорядкування та підтримання в належному стані цих історичних місць і вручили їм почесні грамоти.
      Після молебню, присвяченому пам’яті всіх, хто поклав життя у боротьбі за волю і відновлення державності в Україні, стараннями учасників зібрання було встановлено та освячено дубовий хрест на символічній козацькій могилі поряд із монументом Слави.
      І накінець, як водиться в українців – нащадків славних козаків, - куліш та патріотична пісня.
      Ідуть…Хтось душу продавать, хтось тіло…
      А ми йдемо в загін до Чучупак!
      Нехай хмеліють із столів чужинських пійлом –
      А нам бенкет влаштує Залізняк…
      І після третьої, яка – за Україну,
      Ми знаєм: сотні з нас у тих боях загинуть,
      Та ми залишимося на землі своїй.

                                       Л.Даценко