У нас в гостях сатирик ЄВГЕН ДУДАР

ДО БАТЬКА. І МОЛИТВА, І СПОВІДЬ.

      «Отче наш, праведний Тарасе. Наша слава і совість Ти наша. Вже вільно українствуємо. Вже гопакуємо у Незалежній державі. Вже від молдаванина до фіна, слава Богу, - репнуло. Правда, фінові поталанило ще на «зарє». А от бідний молдаванин досі не може виборсатися із рук «освободітєля». Та й нам, Батьку, нелегко. На шляхах довгої і тернистої історії ми розгубили лицарів ми розгубили лицарів, натомість рабів наплодили, що звикли скниліти в пропліснявілому імперському хліві. Облизуватися, коли їм плюють у вічі. І цілувати руку, яка їм сучить дулю. Їх душить чисте повітря свободи. І вони знов прагнуть тухлятини московського Кремля. Раб, Батьку, є раб. Та маємо рабів усякого гатунку. Від свинопаса до академіка. І раб з головою свинопаса не такий страшний, як раб-академік. Бо раб-свинопас такого свинства не накоїть. Та позоставимо, Батьку,  рабів на осуд нащадкам їхнім. Кинемо оком на бунтарів наших. Вони у нас  як багатократерні вулкани – ніколи не знаєш, в який бік бабахне. А потім булькають самі в собі. Витрачають на те булькання силу, енергію… Отак гріхопадаємо потрохи, ще не встигнувши стати праведниками. Вряди-годи киваємо на якийсь святий, нібито небесний, народ, а правду у вічі тому народові і самі собі сказати не сміємо. Що ти, народе, не такий уже й святий. І не такий уже й небесний. Що ти виплоджуєш зі свого лона отих поганців, які у найскрутнішу годину зрікаються тебе. Які готові будь-якому зайді продати свою шкіру. Аби не називатися твоїм іменем. Які готові вивчити і мавп’ячу мову, аби не говорити твоєю. Які топчуть твою історію, твою культуру, твою пам’ять, аби не нагадувало їм, з якого ти походиш коріння…

      Сам називаєш їх манкуртами, безбатченками, безрідними іванами. Сам терпиш їх на своїй шиї, годуєш, лелієш. Воювати найстрашнішого ворога не страшно – страшно визволяти раба. Отого ницого холуя, який не хоче волі. Бо завтра він стане твоїм найзапеклішим ворогом. Як проклятий Каїн вдарить у спину. Та коли ж ти, народе, стонадцять разів навчений отими каїнами, перестанеш бути таким довірливим і таким байдужим до своєї долі?! Молюся, Батьку, до тебе. І молюся до Господа всемогутнього. Молюся до всіх природних і надприродних сил: дайте моєму народові гідності і самоповаги. Бо поважати інших ми вміємо так ревно і запопадливо, що в тій запопадливості губимо свою честь і достоїнство. Дайте моєму народові у своїй господі відчути себе господарем. Бо той вічний наймит, що живе в ньому, остаточно споганить долю і погубить волю.

      Знешпошліть якогось убивчого фундіциду на погань всяку, що обсіла нашу землю. Знеспошліть величезну ковбасу тому, хто постійно ниє за старою імперською ковбасою. Але таку величезну, щоб почав їсти сьогодні, а закінчив аж у царстві небесному.

      І царство комунізму неспошліть тим, хто постійно за ним тужить. На окремо взятому острові, добряче обгородженому колючим дротом, щоб не дай, Боже, не постраждало від дурного «вліянія Запада». Зниспошліть цілющого прозріваємого духу тим, хто його втратив. Прозріння тим, хто ще може прозріти. І громадського позову тим, хто ще остаточно не оглух серцем. Бо Україна, як збещещена москалем покритка. Зі своїм дитям – народом на своїй землі. Терпить голод і холод, наругу і кпини. А лицарі, яким належить її обороняти, ніяк не можуть домовитися, кому з них пищалі нести. А кому козацтво вести. Зниспошли, Отче наш, праведний Тарасе, на землю нашу справжніх лицарів. Зниспошли!

      Будьте цими лицарями!» 

Тетяна Чорновол.  Українська правда.

Триста спартанців Українського Дому

      Завдяки кільком сотням відчайдухів, які вистояли під Українським Домом, мовний злочинопроект не був підписаний.

Перші секунди штурму "Беркутом" Українського Дому

      Пишу про першу ніч протесту опозиції біля Українського дому та вранішній зрив прес-конференції Януковича. Адже я впевнена, це історичний момент.

      Хтось може покепкує: ну, не пустила опозиція Януковича на прес-конференцію. Знайшли героїв? Купка дрібних хуліганів...". Ні, та ще раз ні! Це прекрасна акція, і хоч маленька, але достойна перемога. Президенту країни, який разом зі своєю більшістю в Парламенті шулерським методом (як на катрані в грі в наперстки) провів такий болючий для українців "закон про мови", було продемонстровано, що в цій країні є люди, які готові на опір. Під Українським Домом ці люди довели, що вони готові кістьми лягти, але попередити Президента, що не слід топтати їх національну гідність. Їх була лише купка? Так! Але в нинішніх умовах це вже – успіх. Бо нині клан Януковича захоплено грабує все направо та на ліво. Люди байдужі, і не виходять протестувати, вважаючи, що за них це повинні робити інші. А де взяти цих "інших"?!

      На щастя, 4-5 липня під Українським Домом зійшлися ці "інші". І це вже перемога!

Стоїмо!

      А тепер поясню детальніше, що я маю на увазі.

      Коли люди ввечері 4 липня почали збирати під Народним Домом, вони знали на що йдуть. Вони знали, що Віктор Янукович не потерпить їх протесту під приміщенням, де він збирався бути вранці на прес-конференції. Адже Віктору Федоровичу притаманна така риса, як маніакальна переляканість. Він ніколи не прийде на публічну подію, якщо периметр навколо не оточений Беркутом, а далі народом з гаслами "Янукович наш пупсік", а далі знову кільцем Беркуту. Щоб ближче, ніж за кілометр, ніхто з чужих не підійшов.

      Знову ж таки, не їхати на анонсовану подію для Віктора Федоровича не "по-панятіям" і вияв слабкості. Отож люди, які збиралися під Українським домом, знали, що їх будуть "зносити". Зносити жорстоко і криваво, але вони "підтягувалися" під Народний Дім.

Газова атака

      Перша сутичка з "Беркутом" ввечері продемонструвала, що тут небезпечно. "Беркут" тоді відступив, бо силовики вдарили малим ресурсом, не очікуючи таке завзяття опозиціонерів. Але народ знав, що "Беркут" повернеться знову і з новими силами. Подальший хід подій показав, що так і буде – опівночі всі підступи до Українського Дому були вщерть заповнені "Беркутом". Шеренги бійців стояли не лише обабіч колишнього музею Леніна, а також вище в парку, в підземних переходах, на майданчику біля греко-католицької церкви. Їх була сила-силенна, але захисники мови були налаштовані рішуче, на супротив.

      Перебиралися різні варіанти, як вистояти. Було прийняте рішення – коли піде "Беркут", стати в лави навпроти парадного входу, і так плече до плеча стояти і не рушати з місця. Просто стояти. Одночасно просте і складне завдання!

      І кожною нічною годиною нас ставало все менше. Під самий ранок може лише... 300 сміливців. Але це невелика кількість готова була стояти до кінця.

І було дивно, чому Беркут не б'є. Таку купку знести елементарно. Та й люди вже втомилися – важко всю ніч налаштовувати себе на те, що тебе будуть вбивати, а ти повинен вистояти.

      Ми знали, що "Беркут", який всю ніч протримали в підземних переходах під Європейською площею, не має жодних сентиментів.

      Під ранок таке напруження надзвичайно всіх втомило. Люди знали, що штурм обов'язково буде, але чекати вже не мали терпцю. Тому, коли близько восьмої біля Європейської площі закружляли нові автобуси з Беркутом, опозиціонери це зустріли ледь чи не з захватом. "Скільки же їх! Поважають нас!!!", – чулися захоплені вигуки. Всі ж розуміли, що скоро почнеться.

      Хоча, відверто кажучи, було досить моторошно. Автор колись в 2001 році на власному досвіді переконався, що таке "Беркут", якому даний наказ калічити. Це коли ти лежиш на асфальті, а троє тебе завзято місять ногами, не оминаючи голову. Це коли думаєш, що кінець. А тут все до цього йшло.

      Але атака знову затримувалась. Це зіграло на руку опозиції – зранку до Українського Дому "підтягнулися" нові люди. Тому, коли нарешті пішов наказ штурмувати, Беркут зустрів відчайдушній опір кількох тисяч людей. В першій лінії силовиків зустріли депутати і лідери опозиції. Але вистояли в першу чергу завдяки хлопцям зі "Свободи", які зайняли найважчу, найнебезпечнішу ділянку біля скляного фасаду Українського дому. Там було досить страшно, адже скло не витримало – тріснуло почало сипатися гострими шматками. Потім пішла газова атака, але захисники мови встояли і навіть зуміли, зрештою, відтиснути "Беркут" на кілька кроків назад.

      Так "Беркут" і не зумів взяти Український дім в кільце. Зупинився. А через деякий час відступив. Сталося неймовірне – вистояли! Люди змогли дати опір і показати, що вони є і треба з ними рахуватися. Це була маленька, але перемога!

      Чому "Беркуту" не був даний наказ калічити людей? Можливо тому, що під Українським Домом якраз зібралися люди, що були готові на все. Якби був наказ калічити, люди однаково б стояли й пролилася б кров. А це геть негарно виглядало б в західному світі.

      Ми протистояли не "Беркуту", не цим хлопцям в шоломах, ми протистояли системі, шулерству та захищали свою національну гідність. Нажаль, саме "Беркут" був в той момент знаряддям в руках нинішньої бандитської влади. Тому доводилося демонструвати свою готовність до опору саме "Беркуту", хоча хотілось би бачити на місці хлопців в шоломах особисто Януковича, Калашнікова, Колісніченка та інших. Але нажаль вони послали прикривати свої злочинні дії "силовиків". Тому довелося "тренувати" "Беркут", якій навіть теоретично не міг особливо постраждати від дій простих неозброєних людей.

      Зате акція опозиції під Народним домом продемонструвала, що в країні вже є люди, які готові стояти до останнього. Є триста спартанців, яким не страшно каліцтво та в'язниця. А це означає, що у країни є шанс вибратися з під опіки бандитського клану. Ми будемо збиратися по триста людей, але готових на все. По три тисячі, але готових на все. Ми не відступимо. Тому нас з часом ставатиме більше. А якщо навіть нас знищать, це розбудить країну. Акція під Українським домом показала, що Майдан буде! Сподіваюсь, це зрозуміли і на Банковій, і зараз хоча б притримають коней і не будуть настільки нахабно ламати економіку країни, а також національну гідність українців.

      Принаймні, вже очевидно, що це дійшло до спікера Литвина. Проблема підписання мовного злочинопроекту цьому – підтвердження.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/4ff6cbad027e9/

  

На початку позував
ще в капелюсі

      Прокоментувати події, описані Тетяною Чорновол, ми попросили їх безпосереднього учасника Олександра Даниленка, голову Миронівської РО ВО «Свобода».

      - Що тут коментувати?. Що вистояли «в першу чергу завдяки хлопцям зі «Свободи»? То в цьому немає нічого дивного. Наша позиція чітка і зрозуміла. Вона є незаперечною істиною – Україна – Українська Земля і Держава – це дарований пращурами і Богом Український Дім. Наші погляди ідеологічні, а сила духу формується на історичній спадщині холодноярських отаманів, героїв Крут та провідників УПА, які боролися в безнадійній ситуації за незалежність України.

Нічна варта.
Втратив капелюва, натомість освятив прапор

      Тетяна права – ми знали на що йдемо, й були готові до всього. А те, що «Беркуту» не дали наказ калічити людей, то, мабуть тому, що Януковича не приваблює міжнародна ізоляція, та й вибори на носі. Всетаки мирна акція протесту була повністю законною. Дехто з учасників спротиву говорив про те, що і спецпризначенці в більшості не готові захищати інтереси «межигірського хряка та його сім’ї» ціною людської крові та під прицілом сотні телекамер, в тому числі й зарубіжних. Влада то змінюється і за все треба відповідати. А ця, бандитська, вже дістала кожного, неможливо жити через «покращення». Наша боротьба не завершується, наша боротьба тільки розпочинається.

«РЕГІОНАЛЬНА» БАЙДУЖІСТЬ ДО ДЕРЖАВНОЇ АБО

«ХОХЛЯЦЬКИЙ ІНСТИНКТ»

Деякі нотатки із сесії Миронівської районної ради

      «Трагічна мово, вже тобі труну

Не тільки вороги, а й власні діти тешуть»…

      «Регіональним» депутатам Миронівської районної ради нема ніякого діля до гірких слів Ліни Костенко. Тринадцята сесія засвідчила, що провладним обранцям, яких народ влучно назвав «янучарами», байдуже те, що цинічно й нахабно, як бульдозером – монотонно, вигортається владою все українське з української душі.

      В зв’язку з останніми подіями у Верховній Раді до Миронівської районної ради були направлені депутатський запит депутатів від “Фронту змін» Кириченка В.В., Сядренка О.В., Тимчук Р.О. та заява депутата від ВО «Свобода» Даниленка О.Ю. (підкріплена підписами більше трьох сотень жителів Миронівського району) «Про звернення до Верховної Ради України щодо зняття з розгляду проекту Закону України «Про засади державної мовної політики» № 9073.

      Як свідчить протокол спільного засідання президії районної ради та постійних комісій (присутні 17 депутатів) від 20 червня, заперечень по внесенню даного питання до повістки денної та розгляду його на сесії не було.

"Спритко" і "Гарнюня"

      Однак, з самого початку пленарного засідання сесії районної ради (22 червня) стало зрозуміло, що з депутатами провладної більшості була проведена відповідна робота. Головуючий на сесії, заступник голови районної ради Лінський М.В., як «спритний наперсточник», повторно ставить на голосування питання про внесення депутатського запиту та заяви «Про звернення до Верховної Ради України щодо зняття з розгляду проекту Закону України «Про засади державної мовної політики»  до порядку денного сесії. І тут, під пильним оком «смотрящої» (так прийнято називати у партії влади керівників регіонів) Усик В.С., у свідомості депутатів-регіоналів відбуваються контраверсійні процеси. Вони вже, як зазомбовані, голосують «проти» включення даного питання до порядку денного, навіть не давши змоги сказати слова депутатам, які його подавали. Хто ж підняв руку «проти»? Згідно з протоколом, це Усик В.С., Горкуша О.П., Бубнов О.В, Лінський М.В., Шульський В.П., Бесараб О.М., Чепурний О.В., Коваленко І.А., Гарбуз М.Ю., Закрева Г.Я., Бондаренко Л.Г., Жукотанський О.В., Крохмаль І.М., Свистуленко П.П., Гніденко М.М., Бажан В.А., Коноплястий П.В., Катрошенко О.І., Кущ О.М., Одинокий О.М., Воробієвський В.В., Джигир П.В.

      Два депутати в знак протесту відразу після такого голосування покинули залу засідань. Їх, як і мене, зовсім не здивував такий результат. Та сидіти далі з людьми із чітко вираженим хохляцьким інстинктом вже не було змоги.

      Перепоною критичного мислення стає невігластво. Згаданий антиукраїнський закон дає можливість жити в державі й не знати її державної мови навіть тим, кому це треба згідно із законодавством та їхнім службовим становищем. Так от, не не спілкуватись мовою країни проживання можна в трьох випадках: 1) якщо ти гість, 2) найманець або 3) окупант. Ви депутати обрані народом. Обстоюючи названий законопроект, який же народ ви представляєте? Громаду якого району? І хай кожний сам визначить для себе одну з трьох названих категорій.

      А.Щербина, помічник депутата районної ради, заступник голови Миронівської районної організації ВО «Свобода».