Лист до редакції                               ВИБІР ПЕРЕД ВИБОРАМИ

                     ЗА КОГО? ВІРНІШЕ, ЗА ЩО?

      Є багато питань до нинішньої влади, яка була в опозиції, і чимало їх до опозиції, що була при владі.

      І ті й інші творять закони в напівпорожній сесійній залі, не піддають відкритій анафемі своїх «тушок», що заради власної наживи втрачають честь і совість, залишаючи народу повітряні обіцянки.

      Більшість, якщо не більше, йде в депутати лише для власного збагачення та збагачення своїх нащадків. При цьому отримують недоторканність, дармову квартиру в столиці та солідну пенсію (недарма дехто з цієї когорти наспівує гімн України … під акордеон Яна Табачніка).

      Фактично ми живемо в лохотроні державного масштабу, знаходячись в полоні своїх обранців, склад яких не на користь українців.

      Влада може законно узурпувати владу і законно робити що завгодно: опозиція може законно критикувати її, безсило скрегочучи зубами і чекаючи свого часу. Потім все повертається на круги своя. Різниця між ними – в обсягах діянь.

      І для тих, і для інших народ (вже електорат) існує тільки на період виборів. Потім його право підмінюється більшошкурним парламентом і всілякими судами. Як при тих, так і при інших виробництво перебуває в стагнації, разом дерибанять народну власність, разом в певній мірі маніпулюють свідомістю мас: представники обох сил переоформляють свій бізнес в офшорних зонах, що дозволяє їм, живучи в Україні, уникати податків, отримуючи надприбутки та використовуючи занадто дешеву працю своїх всебідніючих і поволі зникаючих співвітчизників.

      Жоден із екс-депутатів не здав державної квартири в Києві, так само, яв В.Ющенко не виїхав з президентської дачі в Конча-Заспі, чим надають моральну підтримку В.Януковичу впевнено почувати себе в Межигірському лігві.

      Особливо відзначилася нинішня влада, яка за два роки збільшила борг для нащадків втричі.

      ПАРЄ звернулась до українського уряду з вимогою заборонити держслужбовцям і депутатам займатися бізнесом та зобов’язати їх декларувати доходи і витрати родини (на що ПР через суд домагається визнати цю норму неконституційною?!)

      До соціальної програми Президента, уряд бачив вирішення проблем в жорсткому урізанні бюджетних витрат. Але чомусь, як при тих, так і при інших, відбувається збільшення асигнувань на ВР, кабмін, секретаріат Президента та силовиків, що їх обслуговують. Все проходить тихо, при явній корупції різних гілок влади. Для прикладу: в час дії постанови уряду про економію бюджетних коштів в парламентському гаражі з’явився новий автомобіль “Мерседес» за 200 тис. доларів… При потребі буде і гелікоптер з площадкою та інше.

      Поряд із економічною кабалою проходить і антиукраїнська диверсія. Жодна з влад нічого не зробила для утвердження української мови і на цій основі об’єднати суспільство. Особливо це відчувається зараз, коли будь-який держслужбовець може привселюдно висловити обурення на українську мову – офіційну, державну мову народу країни, в якій він живе. Ну де це таке можна почути? Навіть коли ми були в «єдіной і недєлімой» ніхто, повторюю, ніхто не наважувався відкрито знущатися з мови інших народів. То чи державні, з дозволу сказати, такі держслужбовці? Наша ж влада мовчить, молячись московському патріарху і вдивляючись та вчитуючись в зросійщені ЗМІ. Я не проти російської мови, але не за рахунок української. Це вже не по-братськи. Такі «обійми» на грані смерті. «Свобода слова» Кісільова, Шустера під музику м’яко та підступно утверджують недержавну мову. Запитаймо себе: чи ми вже такі тупоголові й забиті, що не зможемо знайти своїх гідних ведучих на подібні програми? Ні! Вони є! І навіть кращі! Але допоки сфера впливу на це буде у владновідповідальних україноненависників колєсніченків і табачників – чекати чогось іншого не приходиться.

      А скільки народних депутатів і високопосадовців приховано, але явно зневажають українство? Це все відбувається на фоні розширення російськомовних видань, шкіл, садочків… і аж до вишів… за рахунок україномовних. Фактично ми самі на своїй території вирощуємо українських яничарів. Сприяє цьому і відсутність відповідної графи в паспорті та подвійне громадянство. То чи залишиться українська національна свідомість, українська гордість в душах майбутніх поколінь? Сир, газ, Тузла, флот і т.д. – ніщо в порівнянні з тим, в яку прірву безпам’ятства нас штовхають! Чи скажуть своє слово РНБО, СБУ, НАН? Чи вони іншої орієнтації?

      Питань багато. Відповідь на них може дати лише народ. Як повернути йому владу?

      Покищо пропонується законодавчо закріпити:

      1.  По злободенних питаннях один раз на 5 років проводити референдум за ініціативою Президента або опозиції, на що уряд повинен передбачити кошти (приблизно на другий рік каденції глави держави).

      2. Повторне обрання (не призначення) будь-якого державного службовця – від сільського голови до Президента, включаючи депутатів всіх рівнів, проводити лише після пропущення одного терміну.

      3. Відношення до нацменшин в Україні повинно бути адекватним (наприклад: російськомовних шкіл, садочків, видань в Україні повинно бути стільки, скільки в Росії українських, в % відношенні до населення; витрати на підтримку інших громад такі, які є в країнах для підтримки тамтешніх українських громад, в % до ВВП і т. ін.). Це повинно стосуватись всіх сфер життя (телепрограми, театри, ЗМІ тощо).

      4. Кожен народний депутат і держслужбовець повинен утверджувати державну мову.

      5. Президент одночасно очолює уряд.

      Далі доповнять люди і час.

      Звертаюсь до всіх політичних сил: використайте ці ідеї! Якщо ж «ні», то доведеться думати про створення нової партії – партії, яка боролася б за реальне верховенство права народу.

      Питання регулювання інтересів – патріотизм, кількість нардепів, недоторканність, легітимність голосування, зарплата – депутати не вирішать. Це має зробити лише народ через референдум при підтримці опозиції або Українського Президента. Або обох разом.

      В.І.Доценко, пенсіонер.

      м. Миронівка