У звіті Повіт здоров Богуславського Пустовійтівської волості, поданому до Київського губздоров від 20 жовтня 1921 року, зазначається, що Карапишівський фельдшерський пункт діяв постійно, був організований до приходу радянської влади і знаходився у відомості земства.
Джерелом водопостачання був простий колодязь, газова лампа служила за освітлення. Опалювали пункт простою піччю. Сам же пункт знаходився у випадковій будівлі і при ньому не було транспорту. Персонал складався із одного фельдшера, санітарки.
(Фото)
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26» травня 2010 року № 4/126-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Мірошниченка С.В. (доповідач),
Суддів: Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Карапишівської сільської ради Миронівського району
касаційну скаргу Київської області
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 08.12.2009 р.
у справі № 4/126-09 господарського суду Київської області
за позовом Карапишівської сільської ради Миронівського району
Київської області
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю «Карапиші»
третя особа Комунальне підприємство Київської обласної ради
«Білоцерківське МБТІ»
про визнання права власності на нерухоме майно
за участю представників сторін:
позивача Даниленко О.Ю., Денисов О.С.,
відповідача Кирилюк О.М.,
третьої особи Не з’явилися,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2009 р. (суддя: Щоткін О.В.) позов задоволено: визнано за позивачем право власності на будівлю лікарні, що розташована за адресою: Київська область, Миронівський район, с. Карапиші, вул. Дзержинського, 63.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.12.2009 р. (судді: Мазур Л.М., Жук Г.А., Чорногуз М.Г.) вказане рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як з’ясував апеляційний господарський суд, 15.01.2000 р. загальні збори АТ «Карапиші» заслухали питання про передачу в комунальну власність об’єктів соціального призначення» та вирішили згідно переліку передати на баланс сільради приміщення лікарні.
Рішенням № 105-12-V від 30.10.2007 р. ХІІ сесії V скликання Карапишівської сільради вирішено звернутися до адміністрації СТОВ «Карапиші», як балансоутримувача дільничної лікарні, з пропозицією про передачу цього об’єкта у комунальну власність територіальної громади Миронівського району.
З листа від 29.08.2008 р. № 147 відповідача до голови Миронівської районної держадміністрації вбачається, що відповідач відмовився передати власне майно, зокрема приміщення лікарні, до комунальної власності. Крім того, листом від 08.10.2008 р. № 95 відповідач повідомив сільського голову с. Карапиші, що ліквідаційна комісія товариства не має повноважень безоплатно передати лікарню у власність територіальної громади.
Відповідач вважає себе правонаступником прав та обов’язків АТЗТ «Карапиші», а будівлю лікарні своєю власністю, тому відмовився передати будівлю лікарні до комунальної власності с. Карапиші.
Згідно п. 1.1. Статуту СТОВ «Карапиші», останнє є підприємством-правонаступником ліквідованого згідно із рішенням зборів засновників від 15.01.2000 р. протоколу № 1 суб’єкта підприємницької діяльності АТЗТ «Карапиші», зареєстрованого 18.02.1997 р. у державному реєстрі № 311.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, виконавши вимоги ст. 43 ГПК України, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що СТОВ «Карапиші» не набуло прав та обов’язків від АТЗТ «Карапиші» у повному обсязі і не є його правонаступником щодо прав власності або інших речових прав.
Апеляційний господарський суд встановив, що відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші», кількість присутніх на зборах акціонерів складала 482 особи, в той час як згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ № 002050 кількість засновників СТОВ «Карапиші» складає 5 осіб.
Враховуючи те, що реорганізація АТЗТ «Карапиші» у СТОВ «Карапиші» відповідно до Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, не здійснювалась, господарські суди прийшли до висновку про відсутність підстав для правонаступництва повного обсягу прав та обов’язків АТЗТ «Карапиші» у СТОВ «Карапиші».
Вказані обставини підтверджуються також доказами обсягу прийняття на себе СТОВ «Карапиші» прав та обов’язків АТЗТ «Карапиші». Так, згідно витягу з протоколу № 1 зборів засновників СТОВ «Карапиші» від 20.01.2000 р., засновники розглядали питання про створення СТОВ «Карапиші» як правонаступника ліквідованого АТ «Карапиші» згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 15.01.2000 р. з прийняттям усіх зобов’язань, які залишаються після ліквідації.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо).
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, чинного на момент прийняття АТЗТ «Карапиші» рішення про передачу СТОВ «Карапиші» кредиторської та дебіторської заборгованості, в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у ст. 4 ЦК УРСР, зокрема, з угод, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать.
Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР, угодою визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що у цьому випадку між АТЗТ «Карапиші» та СТОВ «Карапиші» мало місце передання зобов’язань, у яких АТЗТ «Карапиші» щодо зобов’язання по передачі об’єктів соціальної інфраструктури є боржником та зобов’язане вчинити дії по передачі майна позивачеві, а позивач є кредитором.
Доказами існування переходу зобов’язання щодо передачі об’єктів соціальної сфери до комунальної власності є, зокрема, зміст актів органів управління АТЗТ «Карапиші» та СТОВ «Карапиші».
Згідно протоколу загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші» від 15.01.2000 р., акціонери прийняли рішення про передачу об’єктів соціальної сфери, у тому числі будівлі лікарні, до комунальної власності. Отже, виникнення зобов’язання АТЗТ «Карапиші», щодо передачі об’єктів соціальної сфери, до комунальної власності є чітко визначеним та підтверджено належним доказом, і, відповідно, обов’язком СТОВ «Карапиші», який в силу певних обставин є балансоутримувачем спірної будівлі.
Дія СТОВ «Карапиші» щодо прийняття зазначеного зобов’язання на себе підтверджується з одного боку змістом рішення загальних зборів засновників СТОВ «Карапиші» № 1 від 20.01.2000 р., а з іншого – діями СТОВ «Карапиші» щодо передачі позивачу майна соціальної інфраструктури – дитячого садка та газової котельні, що виконані відповідно до актів прийому-передачі від 28.11.2003
Апеляційний господарський суд з’ясував, що відповідно до рішення Карапишівської сільської ради Х сесії 24 скликання від 16.12.2003 р. № 73-10-ХХІV затверджено акти прийому-передачі газової котельні та дитячого садка «Колосок» у комунальну власність від 28.11.2003 р. За актом приймання-передачі дитячого садка «Колосок» у комунальну власність від 28.11.2003 п., актом приймання-передачі об’єкта соціальної сфери у комунальну власність від 28.11.2003 р. передано газову котельню та будинок дитячого садка до комунальної власності; зазначені акти підписані головою ліквідаційної комісії СТОВ «Карапиші» Синявським С.В.
Враховуючи зазначені обставини справи, господарські суди прийшли до висновку, що зобов’язання по передачі об’єкту соціальної інфраструктури – будівлі лікарні, до комунальної власності, перейшло до СТОВ «Карапиші» на підставі актів органів управління, а саме: рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші» від 15.01.2000 р., які вирішили передати в порядку правонаступництва дебіторську та кредиторську заборгованість, та рішення зборів засновників СТОВ «Карапиші» від 20.01.2000 р., яким вирішено прийняти на себе зобов’язання, у випадку, що стосується правовідносин, що розглядаються – зобов’язання по передачі у комунальну власність об’єктів соціальної сфери.
Крім того, апеляційний господарський суд правомірно спростував доводи відповідача про відсутність у ліквідаційної комісії СТОВ «Карапиші» повноважень щодо безоплатної передачі майна позивачу з огляду на наявність ліквідаційної процедури.
Господарські суди вірно зазначили, що чинне законодавство не встановлює обмежень на виконання передачі об’єктів соціальної інфраструктури, які не є власністю підприємства, що ліквідується, до комунальної власності, навіть за наявності ліквідаційної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні», претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються за рахунок майна цього підприємства.
З урахуванням того, що майно соціальної інфраструктури, у тому числі будівля лікарні не є власністю СТОВ «Карапиші», а отже не є майном цього підприємства, у відповідача відсутні підстави для посилання на ліквідаційну процедуру як на підставу невиконання обов’язку щодо передачі майна позивачеві, що вірно встановлено місцевим господарським судом.
Твердження представника відповідача про те, що СТОВ «Карапиші» є власником будівлі лікарні також не підтверджені доказами. Наданий відповідачем акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту, затверджений рішенням (розпорядженням) голови райдержадміністрації № 92 від 29.12.1995 р., свідчить про факт прийняття приміщення лікарні в експлуатацію, при цьому АТ КСП «Карапиші» зазначено у цьому акті у якості замовника та генерального підрядника. Так, у п. 3 цього акту АТ КСП «Карапиші» виконано інженерні комунікації, благоустрій, оздоблюючи роботи. Разом із тим, у будівництві приймали участь інші організації - будівельно-виробнича фірма «ГАРАНТ ЛТД», Миронівське МДПЛЕК (виконано земляні, фундаменти, стіни, покрівля, благоустрій); крім того, зазначений акт стосується підприємства АТ КСП «Карапиші» і складений 29.12.1995 р., тобто до здійснення державної реєстрації відповідача (т. 1, а. с. 117-123).
За таких обставин, вказаний акт не може вважатись належним доказом права власності на будівлю лікарні з боку відповідача.
Що стосується передавального акту від 25.01.2000 р., апеляційний господарський суд дійшов висновку, що він не може бути визнаний доказом права власності СТОВ «Карапиші» на будівлю лікарні, а також доказом виникнення у СТОВ «Карапиші» правонаступництва прав ЗАТ «Карапиші», виходячи з наступного.
Передавальний акт від 25.12.2000 р., підписано від імені ЗАТ «Карапиші» членами ліквідаційної комісії, свідчить про передачу ЗАТ «Карапиші» та прийняття ТОВ «Карапиші» всього майна, майнових прав і обов’язків цілісного майнового комплексу ЗАТ «Карапиші» у повному обсязі згідно балансу підприємства, а також про те, що ТОВ «Карапиші» несе відповідальність за зобов’язаннями ЗАТ «Карапиші», як його правонаступник.
Здійснивши аналіз цього акту, апеляційний господарський суд зазначив, що його прийнято на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Карапиші» від 15.01.2000 р.; зміст безпосередньо протоколу загальних зборів акціонерів від 15.01.2000 р. свідчить про те, що акціонери ЗАТ «Карапиші» не приймали рішення про передачу СТОВ «Карапиші» майна і майнових прав, а прийняли рішення вважати новостворене підприємство правонаступником кредиторської та дебіторської заборгованості, що не є тотожним передачі майна та майнових прав.
Крім того, свідоцтва про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) серії КИ-ХV № 1440708, серії КИ-ХV № 1440164, серії КИ-ХV № 1441580, серії КИ-ХV № 1440201, не визнано судом апеляційної інстанції доказами наявності у СТОВ «Карапиші» права власності на будівлю лікарні, або виникнення правонаступництва у СТОВ «Карапиші» прав ЗАТ «Карапиші», оскільки не мають відношення до спірного майна.
Відповідач не надав належних доказів щодо наявності у нього права власності на спірне майно.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в даному випадку позивач має право вимагати від відповідача повернення об’єктів соцкультпобуту згідно встановленого Порядком безоплатної передачі у комунальну власність об’єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 р. № 1253 (далі за текстом – Порядок), оскільки це майно знаходиться на балансі позивача.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що у разі, коли ініціатором передачі об’єкту є орган місцевого самоврядування, пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником.
Таким чином, відповідно до п. 4 зазначеного Порядку, ініціаторами передачі об’єктів у комунальну власність можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства-правонаступники, на балансі яких перебувають об’єкти.
Вказаний порядок передбачає погодження з підприємством-правонаступником пропозиції місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу об’єктів у комунальну власність, а не згоду підприємства-правонаступника на передачу об’єктів.
Судом встановлено, що 30.10.2007 р. 12 сесія 5 скликання Карапишівської сільської ради прийняла рішення № 105-12-V про звернення до адміністрації СТОВ «Карапиші», як балансоутримувача дільничої лікарні з пропозицією про передачу цього об’єкта у комунальну власність територіальної громади Миронівського району. Відповідач не погодився на безоплатну передачу будівлі лікарні до комунальної власності, що вбачається з листів № 147 від 29.08.2008 року та № 95 від 08.10.2008 року.
Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позивачем не було дотримано п. 6 Порядку з огляду на наступне.
Згідно з п. 6 Порядку, у разі недосягнення згоди між сторонами, що передають і приймають об’єкти, спільним рішенням цих сторін може утворюватися тимчасова узгоджувальна робоча група для опрацювання взаємоприйнятних рішень та визначення у разі потреби додаткових умов передачі. Додатковими умовами передачі можуть передбачатися: розрахунок коштів на утримання та ремонт об’єктів передачі; відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням та охороною об’єктів; відшкодування вартості об’єктів, пов’язане з поліпшенням, зокрема проведення добудови, ремонту тощо; визначення розміру відшкодування у разі заподіяння шкоди підприємством-правонаступником, на балансі якого перебували об’єкти тощо.
Позивач не надав доказів про створення комісії з питань передачі об’єктів у комунальну власність, чи доказів на підтвердження звернення до відповідача з пропозицією щодо створення тимчасової узгоджувальної робочої групи для опрацювання взаємоприйнятних рішень та визначення у разі потреби додаткових умов передачі дільничої лікарні з метою дотриманням вимог п. 6 Порядку.
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстави для зміни чи скасування законної та обгрунтованої постанови колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, ГПК України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області залишити без задоволення. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.12.2009 р. у справі № 4/126-09 залишити без змін.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Мирошниченко
Судді Т. Барицька
Л. Жукова
Комментариев нет:
Отправить комментарий